Кераміка

З раннього дитинства мені подобалось ліпити різні фігурки. Матеріалом для роботи служила глина з калюж біля будинку, а творіння мої мокрими кидались у вогнище. Те що вціліло після нищівного для не висушених фігурок вогню, було справжнім скарбом.

І як дитина дарує шматку пластмаси, зробленої в формі ляльки, свої біди, свою радість чи задоволення, так і мені хотілось, щоб шматок глини був «живим» ( у фігурок з’явились очі, а пізніше й голос).

З часом почали з’являтись думки про мистецтво і той його вид, у якому предмети не були б «байдужими»до людини, про теплочутливі фарби, що змінювали б колір від подиху або дотику, або чутливі речовини, які б змінювали форму та об’єм при наближенні людини.

Ці матеріали рідкісні та дорогі, але вони мають достойного замінника – глину, яка дає звук.

Можна сказати, що це просто інший погляд на речі, що народилися з традицій.