Серія “Пам’ять”
Це дуже особиста серія робіт.
Вона об’єднана однією ідеєю і роздумами про те, що так часто після людини залишається своєрідна «коробка пам’яті» . У ній особисті речі такі матеріально і емоційно важливі для самої людини, символізуючи собою значущі моменти життя, вони в той же час бувають незначимі та незрозумілі навіть для близького оточення.
У цій серії використовується ( безпосередньо як матеріал творів) частини сімейних реліквій( меблів, дзеркал, посуду), особисті речі, фото, відбитки, краплини крові, частини кардіограми або їх символічне зображення.
ПАМ'ЯТЬ. 2015 скло, олія 57х62см
Картина “Пам”ять” – це центральна робота однойменної серії.
Поштовхом до створення цієї роботи стала цитата з книги Ф. Перлза, яка нібито належить Ф. Ніцше : Гордість та пам’ять боролися. «Це було так.» – сказала Пам’ять. «Ні, так.»- сказала Гордість, і Пам’ять відступила.
Це спроба щиро зібрати власний калейдоскоп Згадок важливих моментів життя.
Пробіли – прозорі частини скла для мене символізують забуте, або щось з незформованим відношенням, або надію на майбутній досвід.
Картина зібрана з власноруч вирізаних і відшліфованих шматочків скла, приклеїних на прозоре скло розміром 60 на 70 см. Частина скелець затерті сильніше, інші грані ледь шліфовані, що символізує гостроту Згадок. Старалася, щоб композиція була відцентрова , де більші , важливіші елементи – скельця зібрані у центрі у зоровому фокусі, інші зменшуються до краю, ніби йдуть в забуття, зливаючись з фоном.
Практично кожне зображення, ніби сторінка щоденника, несе в собі певні історії з мого власного життя. Картина створювалася протягом 2015 року, думаю в 2020 вона б виглядала інакше.
ВІРШ. 2009. скло, дзеркало, змішана техніка 40х50
У цій роботі використаний шматок старого дзеркала меблів, що стояли в кімнаті, де я колись жила. Тут зображена постать дівчини, ніби у затягнутому парою дзеркалі ванни, відображається друга сторона намальованої постаті.
Використовуючи тоновану білою фарбою поверхню з протертими буквами, мені хотілось створити єфект тексту, написаного на запітнілому дзеркалі . Рельефна фактура цементу у нижній частині заднього плану використана для підсилення контрасту між грубою важкою стіною і паром на дзеркалі.
ДВІ ВАЛІЗИ. 2015 скло, олія, туш 40х50
На початку війни на Донбасі, у нас жили родичі з Ясинуватої. До обстрілів ми не раз гостили у них, і в шоці спостерігали, як мало люди можуть взяти з собою з великого будинку, який облаштовували все своє життя… Моя мама, переживши в дитинстві репресії (іі батько в сталінському таборі, відібрана домівка, митарства з матір’ю і братами по чужим куткам) ковтала сльози, коли піднімалася ця тема.
І я з острахом питала себе: а як можна було б вмістити моє власне життя всього на всього у дві валізи?
Композиція картини розміщена на прозорому склі (фоном якого є ситуативно стіна, або інша площина), що мало б підкреслити непевність ситуації. Вона закомпонована з використанням принципу «ситцевого» орнаменту, коли візерунок заповнює всю площину. Я старалася, щоб чітко по лініям, як шрифт у тексті були розміщені символи реальних речей, які наповнюють мій будинок, і щоб з першого погляду картина нагадувала друковану сторінку.
Також мені хотілося підкреслити контраст між реальністю речей і умовністю двох валіз. Для цього зображення інших предметів, заповнялись фарбами, а дві валізи в нижньому правому нижньому кутку залишились прозорими і зображені пунктирною лінією.
Лімітовані розміром рядка предмети та змінені пропорції їх величин (в реалі посуд менший за дерево, а кіт за будинок) повинні б підкреслити абсурдність та марність спроб умістити у валізи все майно, рослини та тд, а також емоційну прив’язаність до них.
ОСIННIЙ ДОЩ. 2000 скло,олія, 30х21
Скляні аплікації – це смужки води зверху і знизу
Між ними дощ і в краплині пелюстки хризантем, парасольки, виноград з яблуками, павутинка з павуком, темна волога земля, термометр показує близько нуля
ЗГАДКА ПРО ПОДОРОЖ. 1998 скло,олія, 20х33
Скляні аплікації, накриті склом, на кожному шматочку скельця – окреме зображення,
на початку розміщені майже в шаховому порядку, потім стихійно і знову в шаховому ритмі
Згадка про світлі миті з дитинства, коли ми їздили до бабусі й дідуся на хутір на Рівненщині.
Перше скельце символізує подорож автобусом, потім залізницею, пішки,
Блакитна хата, городи, склянка молока, яблуня, садок, вид на село, піч,
Вогонь, глечик, дим з комина,
Льох, сходи,вид з льоху, смачна червона смородина поруч
Квіти загорожені від курей, темний ліс неподалеку,
Копиця своя, копиця колгоспна,
Сусідска хата нештукатурена , мальви коло неї
Бабусина хата, керосинова лампа, самогон у шафі
Піч на дворі, у якій варили домашнім тваринам картоплю
Криниця, яблуня коло неї
Кольорові хустки, яким люди віддячували бабці за допомогу в організації свят та й просто за допомогу
Листи
І крапка
Диптих Вікна. Скло, олія, 60х70 кожна (процес)
Диптих Вікна
Диптих має передісторію з доітернетних часів.
Будучи у той момент без кількох місяців випускницею, мене весь час наздоганяли думки про «період гніздування», необхідність робити вибір , Як жити далі?»; цінність життя звичайної людини, митця чи лідера; про плату за свободу, плату за захоплення своєю роботою.
На одному зі святкувань, здається це був ювілей художки, мені довелось стати предметом дискусії двох іноземців. Один все життя прожив за кордоном , багато подорожував, збирав колекцію творів мистецтва, інший наш випускник, який на той момент більше 10 років жив у Мюнхені.
Перший наполягав, що така «молода-талановита» дівчина як я, повинна багато подорожувати, а інший, будучи художником, говорив про те, що він знає багатьох людей, які ніколи не залишали Мюнхен, все життя жили в одному кварталі, на роботу ходили в сусідній , максимум їздили за місто і прожили цілком щасливе життя.
Цей диспут запам’ятався мені тим, що перекликався з такою модною тепер темою жінки в мистецтві, з необхідністю робити вибір між мистецтвом і побутом, який з появою сім’ї , потребує все більше часу.
На першій картині Диптиху зображена яблуня, яку видно з вікна моєї кухні. Це певний символ стабільності. Є така приказка: не подобається – рухайся, ти ж не дерево.
Часом люди пов’язані обставинами не менше ніж дерева корінням.
Вони зв’язані міцними, можливо чудовими стосунками з тими , хто має гарну роботу, або ходить в школу, має друзів, не менш значуще і насичене власне життя, власні бажання.
І як би це було чудово, якщо б близькі могли рухатись разом.
Композиції обох картин об’єднує те, що обидві відцентрові, фокус зору на більшому за розміром зображенні, ніби самій сильній згадці, зображення поступово зменшуються і розходяться від центру до країв.
Картини мають схожий фон та принцип розміщення зображень, на обидвох використані наклеєні менші шматки обшліфованого скла, обрамовані білим кольором. Центральні Згадки на обох картинах написані на 3 шарах скла, що мало б підкреслювати глибину зображення і підсилювати бажання фокусувати зір на центрі картин.
Перша картина «Дім» (яку я хотіла зробити більш статичною) має одинакові пропорції зображень і невеликий контраст у величинах, на відміну від іншої задуманої, як більш динамічна з більшою різницею в розмірах та різними за формою Фото чи Згадками.
У лівому нижньому куті другої картини (Мандрах) зображення оливкового дерева. Воно писалося схожим на яблуню на першій картині, але не ідентичне, підкреслюючи, те почуття що англійці називають homesick, тугу за домівкою.
Зліва на картині Дім зображення одного з місяців міжсезоння, коли дерева голі крізь них просвічуються гори, як символ мандрів.
Написання цього диптиху як спроба згладити цей перманентний конфлікт прагнення в Мандри і Додому та спроба змиритися, що кожна картина без іншої дуже сумна та неповна.
Хоч ця ідея виникла уже роки тому, і ескізи малювалися давно, її реалізація припала на карантин і стала по-своєму актуальна.
До речі яблук цього року рекордно багато 😉