Якось, коли я ще була малою, ми з батьками пішли в Ужгородський краєзнавчий музей. Там були такі поширені у краєзнавчих музеях інсталяції зі звірями, птахами, гербаріями.
І була одна, що мене дуже вразила. За склом якийсь пейзаж, луги, птахи, якась хатинка. І я не хотіла розуміти, чому цей скляний ящик ми не можемо забрати додому.
З початком пандемії мені захотілося не тільки компенсувати цей дитячий майновий дефіцит та мандрову недостатність, але й створити ,так би мовити, «ймовірні» місця та пейзажі.